День жалю... День скорботи, печалі
Запалив нашу пам’ять… Свічки –
Це ті душі, листочки опалі,
Хто став тінню в голодні роки.
Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема.
Воно — надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
Народ України схиляє голову, перед трагічною сторінкою свого життя.
1932 рік… тридцять… чорний рік. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця,- їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
…Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви
І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід...
Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,
Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.
(Росошанівський б/к)